
У міжнародного IT-бізнесу часто є простий план:
«Ми вже зробили GDPR — отже, з privacy у нас усе добре».
На європейському ринку це може бути хорошим стартом.
Але коли компанія виходить за межі ЄС, така логіка швидко перестає працювати.
Казахстан має власні правила захисту персональних даних. Узбекистан — свої. Грузія — свої. Південна Африка — свої. Кенія — свої.
І хоча багато сучасних privacy-законів мають спільні принципи з GDPR, вони не є його копіями.
Відрізнятися можуть:
Тому GDPR compliance не завжди означає local privacy compliance.
GDPR не поширюється автоматично на кожну компанію, яка працює з персональними даними.
Для бізнесу за межами ЄС важливими можуть бути, зокрема:
Наприклад, українська SaaS-компанія може не мати офісу в ЄС, але продавати свій продукт європейським користувачам.
У такому випадку GDPR все одно може бути релевантним.
Але якщо та сама компанія починає працювати, наприклад, у Казахстані або Кенії, це не означає, що місцеве законодавство можна замінити GDPR.
Потрібно провести окремий аналіз.
Це, мабуть, головне правило міжнародного privacy compliance.
Компанія може одночасно потрапляти під дію кількох законодавств.
Наприклад:
Українська компанія
↓
GDPR
↓
локальний закон країни клієнта
↓
правила країни, де фізично зберігаються або обробляються дані
І кожен рівень може створювати окремі вимоги.
Тому питання не в тому:
«GDPR чи локальний закон?»
А в тому:
«Які правила застосовуються до конкретної операції з даними?»
Одна з найбільш помітних відмінностей між privacy-режимами — підхід до згоди.
GDPR встановлює досить високі вимоги до consent.
Згода має бути:
Але локальне законодавство може встановлювати додаткові вимоги.
Наприклад, може бути важливо:
Тому не варто просто перекладати європейську consent-модель на новий ринок.
Спочатку потрібно перевірити місцеві правила.
Далі буде.
Підписуйтесь на наші канали у соціальних мережах:
Зв'яжіться з нами: business@avitar.legal
Віолетта Лосєва
,